=)))
Я ніяк не заперечую те, що Ви написали, але сутність суч.укр.літ є графоманською, і я не думаю що загальний рівень робіт, що надсилаються на конкурс є дуже високим.

Бо Олег Шинкаренко не мав довго успіху, то й не хоче вірити, що інші початківці його матимуть. Інакше як то кривдно за себе: я пів життя чекав, а комусь відразу щастить(((( Огидно читати( Крім того, відповідати треба на всі коментарі, а не вибірково. Нащо тоді шинкаренко тут здався?!

(продовження)
Моє журівство в 2003 році запам’яталося мені тільки тим, що треба було прочитати 26 рукописів за півтори місяці, мені було дуже важко, але ніхто на мене не тиснув, ніхто не розповідав, хто ховається за анонімними ніками, ніхто не втручався в мою роботу. Перед тим, як прийти на нараду журі – я виставила всім текстам свої оцінки. Активного обговорення не було, підсумовувалися проставлені нами результати.
Минулого року було так само. Тільки рукописів, якщо я не помиляюся, було 17-ть. Рукописи відбирали експерти. Вони передають журі кращі, на їхній погляд, рукописи, серед тих, що розглядалися ними. В журі дуже багато людей. Вони – різні. За віком, за літературними вподобаннями, за освітою. Ми обговорювали всі тексти. Це було жваве обговорення, комусь подобалися одні тексти, комусь – інші. Ми вислуховували думку кожного, сперечалися, погоджувалися, жартували. Дехто навіть читав свої рецензії з комп’ютера, вони були великими за розміром. Це не формальний підхід, повірте. Потім кожний у відомостях проставляє бали для кожного тексту, підписує свою відомість та здає для підрахунку. Потім оголошуються підсумки. Тоді ми дізнаємося, який текст став переможним. Але не знаємо прізвища до церемонії нагородження. Ось так все відбувається.
Минулого року я нагороджувала лауреатів «Коронація слова – романи», мені вручили конверт перед церемонією, я знала, які тексти стали лауреатами, але побачила прізвища тільки, коли на сцені відкрила конверти, мабуть, робила помилки. Я не можу говорити за всіх. Я можу говорити тільки за себе. Я бачила – чесний конкурс. І поводила себе чесно.

Хочу сказати вам, що головне – це писати, а не видаватися. Головна мета, таким чином, написати талановитий твір. Деякі письменники пишуть такий твір все своє життя, і так і не закінчують: почитайте, наприклад, про "Людину без властивостей" Музіля. Він так довго писав цей роман, що видавець взагалі махнув на нього рукою – перестав з ним працювати. Музіль помер, але так і не дописав свою книжку. Її потім видали незакінченою. Але це все стосується шедеврів. Звичайно, скажімо, якась Ірена Карпа пише свої романи за два тижні, а потім на них одразу знаходятся видавці, бо вона зробила собі скандальну славу: її читатимуть, що б вона не написала. А є ще приклад Льюїса Керола – він видав свою "Алісу у Країні Див" – безперечний шедевр! – власним коштом. Для цього він витратив свою платню майже за цілий рік! І цікаво, що гроші йому повернути цілком не вдалося. Отже, найкращий варіант, як на мене, це не поспішати з виданням, а коли буде ясно, що видавати треба – видати власним коштом. Андрій Курков, до речі, теж видав свій перший роман власним коштом, сам купив навіть папір! А потім сам продавав його на вулиці! Я хочу сказати, що письменницька праця дуже важка, і не варто сподіватися на швидкий успіх – що швидко – то тимчасово.

Шановні! Для тих хто має сумніви в чесності конкурсу можу навести власний приклад – в минулому році я став одним з переможців. Але ні до якого "закритого клубу" відношення не мав. Я взагалі взнав про існування Коронації місяця за два до закінчення прийому рукописів. Тож не втрачайте надію. Якщо ваші твори варті того, їх помітять.

А чому ні?

Віталію, на жаль, наш конкурс не займається пошуком видавництв і тим більше не друкує ніяких творів – навіть якщо ви отримаєте на ньому першу премію. Як і кожному починаючому автору, вам доведеться досить-таки довго пробивати собі дорогу (можливо, на це підуть десятки років: моя перша книжка оповідань вийшла у 32, хоча почав я її писати у 16). Окрім нашого конкурсу, існує ще дуже багато всяких інших: наприклад, ви можете стати лауреатом Шевченківської премії або конкурсу "Євроформат" або видавництва "Смолоскип". Спробуйте пошукати умови в інтернеті.

добрий вечір, скажіть де можна закачати цю книжку, дуже хочеться почитати!!вже все в інеті перекопала!!

Гарна книжка про життя шанівців. Рекомендую прочитати!!!)))

Я хочу зараз написати свою електронну адресу avestar@inbox.ru для тих учасників форуму, які хотіли б поспілкуватися зі мною за межами цієї сторінки. Мені було б цікаво з вами усіма: ми однодумці в певній мірі, хто нас ще зрозуміє, як не ми один одного. Ну, якось так....

Я цілковито згоден з усім, що написали і Іренка, і Максим Міклін. Але навіть не знаю, чи хотілося насправді знати все те, що написала Соломія :). Залишається сподіватись, що це не зовсім так. Вірити в це, принаймні – а що ще нам залишається?

Я хочу підтримати думку, яка тут була озвучена не раз: дуже сильно хочеться, щоби конкурс був більш прозорим і відкритим. Щоб хоча би якийсь зворотній зв'язок із авторами був.
Багато авторів йшли до цього Конкурсу дуже довго. Багато з них жодним чином не були пов'язані з літературою до цього моменту. Але що це насправді означає, крім того, що Конкурс може відкрити новий і справжній талант?

Хочеться вірити, що цю сторінку читає не тільки Олег Шинкаренко, а й дехто із організаторів Конкурсу. Має так бути. Тож хочу сказати, що, насправді, я читав багато речей, подібних до того, що написала Соломія. Але переконливих спростувань і заперечень, зокрема від переможців, не пригадаю.

Мені, як людині, що вперше приймає участь в Коронації Слова, дуже важливо вірити, що кілька років роботи над моїм романом: вивчення матеріалу, який має стосунок до зображуваних подій, переписування тексту – і все це поза моїми основними заняттями – що це все не мине даремно. Не буде просто "відкладено" – адже хто ж за мене "замовить слово"? Але я переконаний, що якщо мій роман прочитають, то не пошкодують про це (ані назви, ані псевдоніму, ані обсягу твору при цьому я не вказую).

І ще кілька слів щодо відношення до учасників. Я в кінці минулого року написав на електронну адресу, яка зазначена для довідок, кілька питань. Простих питань. Але жодної відповіді я на ті питання не отримав, що взагалі-то, теж не надто приємно. Я вже згодом поставив їх на цій сторінці, і тут вже пан Олег оперативно відповів. До речі, якщо тут і виникають питання щодо «компетентності головного редактора сайту», я особисто не можу не подякувати йому, що відповіді на багато важливих питань даються, і оперативно.

власне, низький рівень переможців і наводить на думку про специфічну вибірковість рецензентів. Минулорічний роман тягне на повість, з купою неузгодженостей, незавершених ходів, які, незрозуміло для чого взагалі, вводилися у твір, а про "великі узагальнення та характер головного героя у його розвитку та становленні через боротьбу із несприятливими обставинами", як писав шановний пан Шинкаренко, взагалі не йдеться.До речі, свого часу членом журі був Юрій Мушкетик, але він вже не входить до його складу і не зі своєї ініціативи. А шкода, талановита і чесна людина.